День закінчення Другої світової війни, перемогу над нацизмом людство буде відзначати 8-го, а не 9-го травня.
Справа в тому, що саме 8 травня 1945р. (після двох годин ночі) німецька делегація у місті Реймс у Франції підписала акт про беззастережну капітуляцію Німеччини. Це не сподобалося Сталіну. Він наполіг на тому, щоб в Берліні, в зоні радянської окупації, відбувся “дубль”, друга церемонія підписання акту капітуляції. Це сталося в передмісті Берліна Карлсхорсті о 22 годині 43 хвилини за центрально-європейським часом (у Москві вже було 9 травня). Ще до підписання акта Йосип Сталін підписав указ Президії Верховної Ради СРСР про проголошення 9 травня Днем Перемоги.
Така важлива для людства подія виявилася немов розділеною “навпіл”. До речі, при Сталіні свято Перемоги протримався недовго: його скасували в 1948-му з огляду на жахливі наслідки війни, зокрема, колосальну кількість інвалідів, які робили наочною банальну істину – як можна СВЯТКУВАТИ те, що принесло стільки лиха та горя.
Відновили День Перемоги як свято і вихідний тільки за Леоніда Брежнєва у 1965 році з метою політико-ідеологічного “цементування” суспільства. Все це супроводжувалося відродженням сталінських міфів, героїзацією війни, а часом і відвертою неправдою. Недарма ж вважається, що перша жертва війни – саме правда. Від шести до двадцяти мільйонів – такою була “амплітуда” кількості жертв війни в СРСР за Сталіна, Хрущова і Брежнєва. Горбачовська “перебудова” принесла нову цифру – 27 мільйонів. Трохи пізніше московські історики почали наполягати: війна забрала життя 32-х мільйонів “радянських людей”. 10 мільйонів припадає на Україну.
Мінялися вожді, цифри втрат, акценти зміщувалися (наприклад, зі Сталінграда на Малу землю), але було те, що залишалося завжди. Залишалося розуміння: Другу світову не слід випускати з поля зору, коли мова йде про викладання та дослідженні.
ЯК ВИСВІТЛЮВАТИ ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ. РЕКОМЕНДАЦІЇ ІНСТИТУТУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ'ЯТІ
|
